Молодий театр

ІСТОРІЯ ТЕАТРУ

Історія Молодого (а на час його заснування - Молодіжного) нараховує 35 років. Перший театральний сезон  театр відкрив 26 квітня 1980 року прем’єрою вистави “... З весною я до тебе повернусь!”. Очолив його Олександр Заболотний. Таким чином 26 квітня 1980 року, після досить жорсткого конкурсу, до театру було зараховано 26 акторів. Дата першого збору трупи 14 грудня 1979 року вважається Днем народження театру. Після прем’єри, стало зрозуміло всім – театр народився. А після прем’єри  вистави “За двома зайцями” режисера Віктора Шулакова на ранок - театр, актори і режисер – прокинулись знаменитими. Саме  в цей час запалала яскрава зірка таланту Тамари Яценко. Це вистава-легенда Молодого театру, вистава, яку називають “візитною карткою”.

 Вже перші вистави виявили широкий діапазон творчих можливостей колективу. Театр здобув визнання яскравою, незвичною формою художнього вирішення театрального дійства, гостротою проблем, свіжістю поглядів на життя і мистецтво. За період існування Молодого театру, в ньому працювали талановиті режисери: Олександр Заболотний, Микола Мерзлікін, Лесь Танюк, Володимир Оглоблін, Віктор Шулаков, Валентин Козьменко-Делінде, Валерій Більченко, Марк Нестантінер, Дмитро Богомазов, Віталій Малахов, Дмитро Лазорко...Вистави, які випускались в Молодіжному, одразу ж щільно вписувались в історію українського театру.

 В 1995 році відбулась зміна назви «Молодіжний» на «Молодий»(на честь видатного українського режисера-реформатора Леся Курбаса, який у 20-х роках минулого століття заснував “Молодий театр”, що працював у цьому ж приміщенні, на Прорізній, 17).

 Наступною сторінкою в історії Молодого театру став новий художній керівник. В 1996 році Молодий театр очолює Станіслав Мойсеєв. Перша ж постановка - «Дон Жуан» викликає відверте захоплення .

 Мойсеєв наводить лад і дисципліну, запрошує різних режисерів, налагоджує зв’язки з театрами сусідніх країн, влаштовує гастролі, бере під контроль всі процеси, які відбуваються в театрі.

 Окремо варто відзначити співпрацю з композитором Юрієм Шевченком, літературним активістом Олександром Ірванцем, художником по костюмах Оленою Богатирьовою, драматургом Янушем Гловацьким, сценографами Сергієм Маслобойщиковим і Андрієм Александровичем-Дочевським. Починається співпраця з відомим письменником Юрієм Андруховичем. Спочатку він робить переклад «Гамлета», далі відбувається грандіозний україно-німецький проект «Нелегал Орфейський», вистава за романом Ю.Андруховича “Перверзія”. 

 Наступний плід дружби Андруховича з Молодим театром – вистава «Московіада» за однойменним романом.

 Театр швидко починає набирати оберти, активно займається першопрочитанням.

 

34 театральний сезон театр відкрив разом із новим художнім керівником - Андрієм Білоусом. Розпочався пошук молодих талановитих режисерів та акторів, який вже увінчався цікавими виставами і проектами, що вирізняються своєї актуальністю та свіжістю ідей. Адже Молодий театр, насамперед,  зорієнтований  на молодого глядача.

Історія будівлі.

     Добре відомий киянам будинок зазнав кілька етапів розбудови. У 1860-1870рр. Ще пустопорожня ділянка належала Конраду Вільгельмовичу Рейсміллеру,”каретних справ майстру,іноземному гостю,прусському підданому”( у 1877р, його обрали київським міським головою). 6 жовтня 1870р. садибу,мірою 520 кв. сажнів (0,24 га) придбав “під спорудження мурованого будинку” Микола Олександрович Григорович- Барський, правнук видатного українського архітектора доби бароко Івана Григоровича – Барського, чиї храми і досі є окрасою Подолу. Проект мурованого, на два поверхи з мезоніном будинку склав 1873р. архітектор П.Федоров. Згодом, за рахунок купчих та довічних садиба зросла на 1887 рік до 735,3 кв.м ( 0,34 га)

     Через чотирнадцять років будинок розширено, а 1902 року додано третій поверх і декоровано в стилі класицизм. У 1912-1913 рр. За проектом цивільного інженера О.Гілевича здійснено нову реконструкцію, додано четвертий поверх, а фасад декоровано в стилі модерн з характерними деталями цього стилю: орнаментальними поясами рослинного характеру, стилізованими геральдичними щитами, масками тощо. Тут теж були крамниці,зокрема, 1916 року – зброї (Ф.Корнілов), мануфактури й галантереї “Версаль”, меблів та різьблення по дереву (В.Піус), картин, гравюр, багету й рам (А.Прокопович), велосипедів, живих квітів ( Садові заклади О.Вессер у Києві, Царський сад, “Шато де Фльор”), дамських капелюхів “Паризький шик”.

     У всі часи будинок мав різне призначення. Перед Першою  світовою війною тут містилося Київське військове зібрання. У червні 1918 року будинок для влаштування театру реквізувало Українське товариство “Батьківщина”. На його прохання міський архітектор Е. Брадтман обстежив приміщення на третьому поверсі і визнав його непридатним з огляду на ненадійність перекриттів та зауважив, що “ додаткові сходи розташовані так, що під час паніки навряд чи доступні для публіки”. Подробиця, вельми слушна для доби революції!

     Між тим, незважаючи на застереження міського архітектора, тут у 1918-1919рр. Функціонував “Молодий театр” Леся Курбаса, потім театр “Березіль”, про що тепер нагадує меморіальна дошка (ск. М. Рапай, арх. М. Кислий, 1987р.) на фасаді. 1922 року  діяв польський театр, від 1923р. - “Будинок Червоної армії та Фльоти”.  У 1944 р. відкрито кінотеатр “Комсомолець України”. Після реконструкції 1970 р. діяло три глядачеві зали. 1986 р. будинок передано Київському молодіжному театру.