Новини
21.03.2009
Станіслав Мойсеєв святкує ювілей
Мистецтво – рятує життя, мистецтво - дає свободу, мистецтво – загоює душі, та ніколи не випускає їх з свого полону. Варто лише спробувати, і цей найсильніший у світі наркотик, буде не просто керувати твоїм життям – він власне і буде цим життям. І ось годинник досягає позначки рівнодення життя. Багато позаду і ще більше попереду. Здається, саме зараз людина мусить зупинитись, подивитись на минуле, оцінити теперішнє і спитати себе що буде далі. Але є люди, для яких зупинка явище не природнє, і навіть вбивче. До таких людей і належить режисер, художній керівник Молодого театру – Станіслав Мойсеєв. Рухаючись ґрунтовно і впевнено своїм життям, він ніколи не зупинявся. Та сьогодні він святкує свій 50-літній ювілей, а очолюваний ним театр - своє 30-річчя. Тож, ми зупинимось і подивимось на нього за нього, чи принаймні, спробуємо це зробити...
Свою кар'єру Станіслав Мойсеєв після закінчення Київського театрального інституту імені І.К.Карпенка-Карого успішно розпочав у Сумському музично-драматичному театрі імені Щепкіна, де у своїх перших роботах - “Дві стріли” О.Володіна , “Наталка Полтавка” І.Котляревського, “Витівки Скапена” Ж.-Б.Мольєра - виявив себе як цікавий, перспективний митець з оригінальним баченням театрального світу. Та найголовніше, що було зрозуміло, що з’явився суверенний, незалежний, не схожий ні на кого режисер. Трохи згодом Мойсеєв отримує пропозицію обійняти посаду художнього керівника Закарпатського музично-драматичного театру. Тут з’являються такі вистави як “Біла хвороба” К.Гашека, “Енеїда” І.Котляревського, “Колекція” Г. Пінтера, “Міняли” М.Гараєва, «Зона» (Telletia) М.Куліша, “Хочу зніматись у кіно” Н.Саймона, “Федра” Ж.Расіна. Режисер стверджується не тільки як власне режисер, а й як впевнений керівник складного театрального організму , крім того, він робить кілька цікавих музичних та художніх оформлень своїх вистав. Людина-оркестр, яка прагне, до різнобічного театру, театру, який дає простір. Його вистави дуже несхожі одна на одну . А внутрішня орієнтація режисера прямо пов’язана з концепцією “живого театру” з серйозним мисленням і заглибленням у суть. Він чітко витримує дистанції від провінційної рутини, дешевого етнографізму, настирливої ідеології, при цьому залишаючись надійним постановником, тобто людиною, що добре володіє ремеслом.
Далі Станіслав Мойсеєв почав «мандрівну» творчість, його вистави з’являються по всій Україні:: Львів(“Міщанин у дворянстві” Ж.-Б.Мольєра), Одеса(“Вчитель і учень” А.Писарєва), Донецьк(“Коломба” Ж.Ануя, “Людина, звір і доброчесність” Л.Піранделло), Чернігів(“Гроші” (“Сто тисяч”) І.Карпенко-Карого) і навіть за її межами(Український Народний Театр (Чехословаччина), вистава “Театр часів Нерона і Сенеки” Е.Радзинського).
Період київської творчості режисера почався в 1992 році. І почався дуже завзято і потужно. Мойсеєв розійшовся не на жарт, його вистави з періодичністю, якій можна позаздрити, з’явилися у Національних театрах імені І.Франка(“Хто зрадить Брута?..” Б.Жолдака і С.Мойсеєва (за М.Гоголем - “Вій”) “Український voudeville, або Вип’ємо й поїдемо!..” (Провінціальні анекдоти за комедіями М.Кропивницького “На руїнах” та “По ревізії”) ) та імені Лесі Українки(“Веселись когда велят...” А.Писарєва, Н.Шаховського), у Київському театрі юного глядача на Липках(“Нельська вежа” О.Дюма, “Неймовірний іллюзіон Ерні ” А.Ейкборна) та у приватному театрі “Браво”( “Ні з тобою, ні без тебе” (“Музика-2”)М.Дюраса, “Привиди” Г.Ібсена, “Коло”С.Моема, “Жахливі батьки” Ж.Кокто ).
В 1996 році Станіслав Мойсеєв стає художнім керівником Молодого театру. Саме тепер і починається новий період у житті не тільки режисера а й театру. Прийшовши на руїни храму Мельпомени він не просто відбудовує зруйноване, він починає Молодий театр театр спочатку. Це був дуже складний час не тільки для Молодого театру, це був найгірший час для культури та мистецтва незалежної України. Крім того, це був час серйозних фінансових проблем – розкручувалася гіперінфляція, були затримки із зарплатнею по півроку, в організаційному плані театр уявляв собою суцільну розвалину , яка трималася на групі акторів. Виважено і впевнено він клав цеглину за цеглиною: активізував роботу служб, організував акторську трупу, дав їй стимул роботи і можливість переконатись у своїй самобутності і спроможності робити справжнє. Керівництво театром – це не просто робота, що потребує надмірних зусиль і займає значну частину життя, тут по-іншому не можна. Насамперед, це зусилля не зовнішні, а внутрішні, душевні. І в цьому розумінні близьким людям тих, хто в театрі працює, не позаздриш. Проблема керівника і художника в наш час це за жанром – постмодернізм, що існує попри всі закони класичної драматургії – ніколи не знаєш, що станеться за хвилину. Цей жанр досить жорстокий і сумний. Та такий ритм життя Станіслава Мойсеєва – керівника театру, не зіпсував Станіслава Мойсеєва – режисера. Навпаки, його творчість отримала несподіваний імпульс. І ось перший результат: легендарна вистава «Дон Жуан»: несподівані обличчя, несподіваний ракурс, інтелігентна режисура, три нагороди «Київська Пектораль» і знову «живий» Молодий театр. На малій сцені йде вистава „День кохання, день свободи”(режисер Д. Лазорко), яка теж зробила дуже серйозний резонанс у театральному середовищі, з’явилася вистава „Я, Фейєрбах”(реж. Т. Криворученко) (і усе це одночасно), на великій сцені. Трохи згодом з’являються «Синій автомобіль»(реж. І. Славінський), «Рехувілійзор», «Гедда Галер», «Гамлет». Проведено багато літературно-мистецьких вечорів, пов’язаних із гуртом «Бу-ба-бу!». Мойсеєву вдалося спростувати поширений міф про театр, який завжди був у конфліктах, внутрішньо розірваний, неконсолідований.
Молодий театр стоїть ніби осторонь моди, масовості, касовості…при цьому кожна наступна прем’єра стає беззаперечно одною з найяскравіших подій театрального життя міста.
Станіслав Мойсеєв на сьогодні один із небагатьох режисерів, хто створює вистави з яскраво вираженою соціальною спрямованістю. У колі його зацікавлень не лише перевірена часом класика, а й сучасна світова драматургія, що досліджує нагальні соціокультурні питання. Такі постановки викликають неоднозначну реакцію пересічної публіки, але байдужого погляду на спектаклі Станіслава Мойсеєва не існує.
Коло драматургічних зацікавлень цього талановитого режисера надзвичайно широке, та варто зазначити, що йому як митцеві ніколи не зраджував хороший смак.
Окремою сторінкою біографії Станіслава Мойсеєва, як режисера, і керманича Молодого театру має бути співпраця з композитором Юрієм Шевченко, літературним суперактивістом Олександром Іранцем, фантастичним художником по костюмах Оленою Богатирьовою, драматургом Янушем Гловацьким, сценографами Сергієм Маслобойщиковим і Андрієм Александровичем -Дочевським.
Знову ж, окрема історія - робота з легендарним Юрієм Андруховичем. Спочатку він робить переклад «Гамлета», далі відбувається грандіозний україно-німецький проект «Нелегал Орфейський», вистава за романом Ю.Андруховича “Перверзія”. Наступний плід дружби Андруховича з Молодим театром – вистава «Московіада» за однойменним романом.
Театр швидко починає набирати оберти, активно займається першопрочитанням, бере нові вектори - кожна наступна прем’єра – заколот проти буденності і сірості. Неймовірний «РЕхуВІлійЗОР», легендарний «Гамлет», шалений «Хоровод любові», ламаючий стереотипи «Дядя Ваня» і скандальна «Четверта сестра» - це ті «обурювачі» суспільного спокою, які створив Станіслав Мойсеєв.
Раніше, про Молодий театр писали, що в ньому не затримується довше як на 3-4 роки жоден керівник. Мойсеєв порушив і цю константу. Ось вже 13 років він, шляхом спроб, експериментів, і жорстокої боротьби за можливість творити в нормальних умовах, успішно веде театр в ногу з часом.
Свою кар'єру Станіслав Мойсеєв після закінчення Київського театрального інституту імені І.К.Карпенка-Карого успішно розпочав у Сумському музично-драматичному театрі імені Щепкіна, де у своїх перших роботах - “Дві стріли” О.Володіна , “Наталка Полтавка” І.Котляревського, “Витівки Скапена” Ж.-Б.Мольєра - виявив себе як цікавий, перспективний митець з оригінальним баченням театрального світу. Та найголовніше, що було зрозуміло, що з’явився суверенний, незалежний, не схожий ні на кого режисер. Трохи згодом Мойсеєв отримує пропозицію обійняти посаду художнього керівника Закарпатського музично-драматичного театру. Тут з’являються такі вистави як “Біла хвороба” К.Гашека, “Енеїда” І.Котляревського, “Колекція” Г. Пінтера, “Міняли” М.Гараєва, «Зона» (Telletia) М.Куліша, “Хочу зніматись у кіно” Н.Саймона, “Федра” Ж.Расіна. Режисер стверджується не тільки як власне режисер, а й як впевнений керівник складного театрального організму , крім того, він робить кілька цікавих музичних та художніх оформлень своїх вистав. Людина-оркестр, яка прагне, до різнобічного театру, театру, який дає простір. Його вистави дуже несхожі одна на одну . А внутрішня орієнтація режисера прямо пов’язана з концепцією “живого театру” з серйозним мисленням і заглибленням у суть. Він чітко витримує дистанції від провінційної рутини, дешевого етнографізму, настирливої ідеології, при цьому залишаючись надійним постановником, тобто людиною, що добре володіє ремеслом.
Далі Станіслав Мойсеєв почав «мандрівну» творчість, його вистави з’являються по всій Україні:: Львів(“Міщанин у дворянстві” Ж.-Б.Мольєра), Одеса(“Вчитель і учень” А.Писарєва), Донецьк(“Коломба” Ж.Ануя, “Людина, звір і доброчесність” Л.Піранделло), Чернігів(“Гроші” (“Сто тисяч”) І.Карпенко-Карого) і навіть за її межами(Український Народний Театр (Чехословаччина), вистава “Театр часів Нерона і Сенеки” Е.Радзинського).
Період київської творчості режисера почався в 1992 році. І почався дуже завзято і потужно. Мойсеєв розійшовся не на жарт, його вистави з періодичністю, якій можна позаздрити, з’явилися у Національних театрах імені І.Франка(“Хто зрадить Брута?..” Б.Жолдака і С.Мойсеєва (за М.Гоголем - “Вій”) “Український voudeville, або Вип’ємо й поїдемо!..” (Провінціальні анекдоти за комедіями М.Кропивницького “На руїнах” та “По ревізії”) ) та імені Лесі Українки(“Веселись когда велят...” А.Писарєва, Н.Шаховського), у Київському театрі юного глядача на Липках(“Нельська вежа” О.Дюма, “Неймовірний іллюзіон Ерні ” А.Ейкборна) та у приватному театрі “Браво”( “Ні з тобою, ні без тебе” (“Музика-2”)М.Дюраса, “Привиди” Г.Ібсена, “Коло”С.Моема, “Жахливі батьки” Ж.Кокто ).
В 1996 році Станіслав Мойсеєв стає художнім керівником Молодого театру. Саме тепер і починається новий період у житті не тільки режисера а й театру. Прийшовши на руїни храму Мельпомени він не просто відбудовує зруйноване, він починає Молодий театр театр спочатку. Це був дуже складний час не тільки для Молодого театру, це був найгірший час для культури та мистецтва незалежної України. Крім того, це був час серйозних фінансових проблем – розкручувалася гіперінфляція, були затримки із зарплатнею по півроку, в організаційному плані театр уявляв собою суцільну розвалину , яка трималася на групі акторів. Виважено і впевнено він клав цеглину за цеглиною: активізував роботу служб, організував акторську трупу, дав їй стимул роботи і можливість переконатись у своїй самобутності і спроможності робити справжнє. Керівництво театром – це не просто робота, що потребує надмірних зусиль і займає значну частину життя, тут по-іншому не можна. Насамперед, це зусилля не зовнішні, а внутрішні, душевні. І в цьому розумінні близьким людям тих, хто в театрі працює, не позаздриш. Проблема керівника і художника в наш час це за жанром – постмодернізм, що існує попри всі закони класичної драматургії – ніколи не знаєш, що станеться за хвилину. Цей жанр досить жорстокий і сумний. Та такий ритм життя Станіслава Мойсеєва – керівника театру, не зіпсував Станіслава Мойсеєва – режисера. Навпаки, його творчість отримала несподіваний імпульс. І ось перший результат: легендарна вистава «Дон Жуан»: несподівані обличчя, несподіваний ракурс, інтелігентна режисура, три нагороди «Київська Пектораль» і знову «живий» Молодий театр. На малій сцені йде вистава „День кохання, день свободи”(режисер Д. Лазорко), яка теж зробила дуже серйозний резонанс у театральному середовищі, з’явилася вистава „Я, Фейєрбах”(реж. Т. Криворученко) (і усе це одночасно), на великій сцені. Трохи згодом з’являються «Синій автомобіль»(реж. І. Славінський), «Рехувілійзор», «Гедда Галер», «Гамлет». Проведено багато літературно-мистецьких вечорів, пов’язаних із гуртом «Бу-ба-бу!». Мойсеєву вдалося спростувати поширений міф про театр, який завжди був у конфліктах, внутрішньо розірваний, неконсолідований.
Молодий театр стоїть ніби осторонь моди, масовості, касовості…при цьому кожна наступна прем’єра стає беззаперечно одною з найяскравіших подій театрального життя міста.
Станіслав Мойсеєв на сьогодні один із небагатьох режисерів, хто створює вистави з яскраво вираженою соціальною спрямованістю. У колі його зацікавлень не лише перевірена часом класика, а й сучасна світова драматургія, що досліджує нагальні соціокультурні питання. Такі постановки викликають неоднозначну реакцію пересічної публіки, але байдужого погляду на спектаклі Станіслава Мойсеєва не існує.
Коло драматургічних зацікавлень цього талановитого режисера надзвичайно широке, та варто зазначити, що йому як митцеві ніколи не зраджував хороший смак.
Окремою сторінкою біографії Станіслава Мойсеєва, як режисера, і керманича Молодого театру має бути співпраця з композитором Юрієм Шевченко, літературним суперактивістом Олександром Іранцем, фантастичним художником по костюмах Оленою Богатирьовою, драматургом Янушем Гловацьким, сценографами Сергієм Маслобойщиковим і Андрієм Александровичем -Дочевським.
Знову ж, окрема історія - робота з легендарним Юрієм Андруховичем. Спочатку він робить переклад «Гамлета», далі відбувається грандіозний україно-німецький проект «Нелегал Орфейський», вистава за романом Ю.Андруховича “Перверзія”. Наступний плід дружби Андруховича з Молодим театром – вистава «Московіада» за однойменним романом.
Театр швидко починає набирати оберти, активно займається першопрочитанням, бере нові вектори - кожна наступна прем’єра – заколот проти буденності і сірості. Неймовірний «РЕхуВІлійЗОР», легендарний «Гамлет», шалений «Хоровод любові», ламаючий стереотипи «Дядя Ваня» і скандальна «Четверта сестра» - це ті «обурювачі» суспільного спокою, які створив Станіслав Мойсеєв.
Раніше, про Молодий театр писали, що в ньому не затримується довше як на 3-4 роки жоден керівник. Мойсеєв порушив і цю константу. Ось вже 13 років він, шляхом спроб, експериментів, і жорстокої боротьби за можливість творити в нормальних умовах, успішно веде театр в ногу з часом.