Молодий театр
33-й театральний сезон

Вистава „Інкрустації” – емоції замість декорацій

Театр заповнився глядачами, вимкнулось світло, усі завмерли – от-от на сцені мають читати та співати поезію Ліни Костенко.  З’являються Сестри Тельнюк. Непомітно сідають за інструменти. З-за куліс виходить актриса Лідія Вовкун. Все почалось.

Для того, щоб вразити глядача цього разу не знадобились дорогі декорації, шикарні костюми акторів та хореографічні постановки модного балету. Було лише світло театральних прожекторів, музичні інструменти, були лише слова, що ширяли просторами глядацького залу Молодого театру, складаючись в рядки, утворюючи граційну поезію, лягаючи на музику.

„Інкрустації” – вистава до ювілею Ліни Костенко, яку менше ніж за два тижні поставили режисер Олена Шинкаренко, гурт Сестри Тельнюк та актриса Лідія Вовкун. Осягнути поезію - завдання не з простих. Але навіщо ставити собі за мету зрозуміти, що мала на увазі Ліна Костенко, пишучи ті чи ті рядки. Навіщо, коли тонка, мов мереживо туману та глибока, мов бездонний колодязь поезія сама впивається у твою душу. Факт – з такою поезією декорації не потрібні, з такою музикою, написаною Лесею Тельнюк, непотрібне навіть світлою. Заплющити б очі й слухати, слухати, слухати. Лідія Вовкун, читаючи поезію непідроблено щиро, втягує глядача в інший глибинний і змістовний світ. Актриса вкотре  сміливо залишається один на оди із почуттями та внутрішнім емоційним станом своїх героїнь (варто згадати гру Лідії Вовкун у моновиставі „Емілі” (про американську поетку Емілі Дікінсон). Взаємні почуття Лідія Вовкун відчула і у глядачів: „Не було ніякого відчуття рампи, яка б розділяла мене і глядачів,  – розповідає Лідія Вовкун, – у мене було якесь неймовірне натхнення і я відчувала, як один, подих з людьми, котрі мене слухали, я чула як вони мене слухають, як вони слухають все, що ми робимо з дівчатами”.

Галя та Леся Тельнюк співають поезію Ліни Костенко не вперше. Але дівчата ніколи не повторюються. Тож цього разу  кожна пісня була написана спеціально для  „Інкрустацій” та звучала вперше. „Ми вже знайомі з творчістю Ліни Костенко, і вона до цього вже була у нашій творчості. Але ми вирішили не використовувати ті пісні, які є вже в альбомах, а створити щось спеціально до того,  щоб це було нове бачення, нове якесь прочитання вже зрілих людей”. – Каже Галя. „І потім нам вся ця поезія дуже близька, близький час, в якому вона живе, творить або жила і творила.” – додає Леся.

Лідія Вовкун і Сестри Тельнюк свого часу знайомились із Ліною Василівною. Актриса особисто спілкувалася з поетесою п’ять років тому, а колись у студентські роки зачитувалась тоді забороненою поезією Ліни Костенко:  

„Я вдячна долі, що в якийсь із моментів я знайшла ці вірші. Це настільки високого духу поезія, що вона в мені не перестає ніколи бути зі студентських років, коли я познайомилася з її поезією ще забороненою і від руки переписувала збірку „Зоряний інтеграл”. А потім доля мені подарувала ще й такий подарунок як зустріч з поетесою. Ліна Василівна прийшла колись на виставу, а потім ще доля подарувала вечір. З нею ми цілу ніч спілкувалися”.

„Ми зустрічалися з нею, – каже Галя Тельнюк, - були знайомі наші батьки, звичайно, на санчатах вона нас не катала, бубликами не годувала. Вона людина виняткова і відноситься до когорти справді тих, хто є і мислителем, і філософом, і поетом”.

Однойменну виставі назву „Інкрустації” має збірка пізньої Ліни Костенко, яка вийшла після 15-річної творчої мовчанки поетеси. Літературознавці називають її збіркою, що спростовує враження про Ліну Костенко, як про авторку класичної поезії. Позаяк у „Інкрустаціях” вона багато експериментує з віршованою формою, що їй беззаперечно вдається. У виставі „Інкрустації” ні Лідія Вовкун, ні режисер Олена Шапаренко, ні Сестри Тельнюк не експериментують (якщо не враховувати, що такий творчий тандем сам по собі є експериментом) вони декламували та співали, вони дали поезії нове життя, яке вдихнули у себе глядачі. Світло увімкнулось, зал зірвався в оплесках і з квітами в руках емоційно вичерпані акторка та музиканти пішли за куліси. Усе скінчилось. Але чи має поезія кінець.