Молодий театр
31-й театральний сезон

Сьогочасних театралів важко чимось здивувати, але це вдалося постановникам вистави “Дон Жуан”. Відома комедія Мольєра у прекрасному перекладі Ірини Стешенко набула не лише нового звучання, а й нового смислового забарвлення. У цьому спектаклі головний герой не лише майстерний спокусник, завзятий дотепник та злісний неплатник векселів, він – вільна птаха, котра літає як собі знає, а подібна поведінка у будь-якому суспільстві викликає роздратування та непокоєння. Така людина зрештою прирікає себе на вигнання. Вистава наповнена гротесковими персонажами, однак єдина насправді жива істота серед них – це сам Дон Жуан. Цей герой – не міф про жіночий ідеал усіх часів, він скоріше є уособленням наших уявлень про вільну людину. Це прояв необмеженої волі, прагнення максимально виразити себе.

За рейтингом опитування театральної громадськості м. Києва вистава “Дон Жуан” увійшла у п’ятірку кращих вистав сезону 1997-98рр. Спектакль одержав величезну кількість відгуків преси (понад п’ятдесят рецензій у різних періодичних виданнях), був учасником і дипломантом багатьох театральних фестивалів як на Україні, так і за її межами. Сьогодні “Дон Жуан” є своєрідною візиткою репертуарної афіші Молодого театру.
Найпрестижнішу столичну премію “Київська пектораль” за цю виставу одержали: художник-постановник Сергій Маслобойщиков, композитор з.д.м.України Юрій Шевченко, балетмейстер з.д.м.України Алла Рубіна.

Тривалість вистави – 2 год. 15 хв.

Станіслав Мойсеєв про виставу:

"Наша вистава прожила 10 років. Знаєте, це зовсім немало. Тому, цей факт нас тішить. Одначе, сподіваюсь, що не лише нас.

Зігравши "Дон Жуана" 171 раз, ми йшли дорогою спілкування з нашим глядачем, намагаючись бути щирими і відвертими з ним. Мабуть, саме ця обставина визначила довголітнє та природне існування "Дон Жуана", який став вибухом у стагнуючій атмосфері тодішнього Молодого театру. А, можливо, не лише його.

     Відомо, що вибухи породжують різні наслідки. Одні стають руйнівними для всього, що їх оточує, інші очищують, породжуючи ренесанс. Як на мене, саме другий варіант розвитку подій було зафіксовано знавцями містично - непрогнозованих театральних процесів.

Не подумайте, що все складалося ідеально. Світоносний акторський дует Станіслава Боклана і Олексія Вертинського, було піддано нищівній критиці. Мовляв, який з Боклана Дон Жуан? Це не той тип актора! І взагалі, він не МАЧО, страждали жінки. З іншого боку дістаєтся Вертинському, який в ролі Сганареля дебютує на столичній сцені. Мовляв, де це Мойсеєв знайшов цього провінційного невдаху - коміка? Абсолютно "непересічно" реагують на виставу експерти "Київської пекторалі". Відзнаючи успіх вистави, одаровують "пекторалями всіх без винятку, дорогих моєму серцю співавторів. Ігноруючи лише режисера, наївно вважаючи, що діти народжуються без батька. В цей же час "справжнім подарунком" для молодотеатрівців стають безпардонні намагання, закулісно, позбавити трупу її власного приміщення. Все це відбувається під гучні гасла необхідності знищити нелюбий театр, створивши на його місті інший, любий серцю.

      І все це, і багато чого ще навколо і всередині репетицій, потужно сприяє появі на світ цього мужнього і загартованого немовляти на ім’я «Дон Жуан». Тепер ви розумієте, чому воно прожило так довго?

І ще трохи, про моїх, дорогих серцю, Сергія Маслобойщикова, Юрія Шевченка, Аллу Рубіну. З ними все просто – я їх люблю. А як що ти когось любиш, то рано чи пізно, обов’язково народиш з ним гарну і красиву дитину, яка буде жити довго і щасливо.

Так воно і вийшло".